javascript://
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Мовна трибуна

Роль позашкільної роботи у розвитку творчих здібностейhttp://domashich.at.ua/load/0-0-0-91-20

Найвизначніші писемні пам’ятки України

 XXI століття — надзвичайно бурхливий час. Нещадне колесо історії крутиться з особливою швидкістю. І головне для нас, щоб людина в цій круговерті не втратила себе, своїх коренів та над­бань минулих поколінь. З усім цім нас пов'язує рід­на мова, бо тільки вона і є тим місточком, який пов'язує минуле з сьогоденням, а сьогодення з май­бутнім.

Кожна епоха приносить людству свої винахо­ди. Найбільшим винаходом людства було письмо. Виникнення письма має надзвичайно важливе зна­чення в історії будь-якого народу. Це одне з най­істотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови.

        «На підтримку ініціативи громадських організацій з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства постановляю:

Установити в Україні День української писем­ності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора- Літописця.

                                            Президент України Л. Кучма».

Тривалий час побутувала думка, що наша пи­семність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослуж­бові книги.

Проте в багатьох місцях, де колись селилися на­ші пращури, особливо у Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, на­гробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки.

Спроби якимось чином залишити на землі слід своїх думок, переживань, заповітів наші предки робили ще багато тисячоліть тому. Так виникло письмо — система умовних знаків і символів, які закріплювалися на певному матеріалі (глиняній чи дерев'яній дошці, камені, папірусі, тканині тощо) з метою передачі їх змісту тим землянам, які жи­тимуть у відмінному часовому і географічному ви­мірах.

Найдавнішими і найпростішими писемними знаками були різноманітні позначки-рахівнички, поява яких спонукалася потребами повсякденного життя — необхідністю фіксації, скажімо, кількості забитих звірів, обміняних шкір. Наступним попе­редником простих форм символів-знаків — літер, ієрогліфів, слів — стало так зване картинне або ма- люнкове письмо, яке ще називають піктографічним (назва походить від латинського слова піктус — «писаний фарбами» і грецького графо — «пишу»).

Цими малюнковими зображеннями розповіда­лося про предмет, а то й цілу подію.

Найпоширеніші сюжети: сцени полювання;міжплемінні сутички, військові баталії; повідомлення про кількість загарбаних міст; доставлені раби;

забиті учасники загарбницьких походів; праця в ремісничих майстернях, на полях; відпочинок довкола домашнього вогнища.

Пізніше певні малюнки, значки почали символі­зувати окремі слова і поняття. Так виникло ідеогра­фічне письмо (від грецьких слів ідеа — «поняття», графо — «пишу»). Згодом воно видозмінювалося — окремий значок став характеризувати окремі літери, а ті, відповідно,— окремі звуки мови. Це поклало початок фонетичному письму, а відтак і азбукам.

    Як же виглядали перші рукописні книги, якими були первинні матеріали для їх створення, як і чому ці матеріали змінювалися?

     Прообразом перших рукописних книг мож­на вважати ті тексти, що писалися на кам'яних ске­лях у пустелях, у печерах, на стінах палаців, окре­мих великих плитах і спеціально підготовлених для цього стелах.

Першокниги народжувалися також на таблич­ках, виготовлених з випаленої глини, бамбукових дощечках, висушених пальмових листях, черепа- ших панцирах, папірусі, пергаменті, кольорових плетінках чи шнурках і навіть на кістках тварин, що приносилися в жертву (саме на таких кістках були створені перші ієрогліфічні пам'ятки китай­ської писемності в ХІУ-ХІІ ст. до н. е.).

1. У стародавні часи дуже поширеним матері­алом для фіксування і поширення інформації була м'яка глина. Він був чи не найголовнішим упро­довж IV—III століттях до н. е. у країнах Передньої і Середньої Азії, на острові Крит.

Бібліотека була віднайдена в середині XIX ст. західноєвропейськими вченими під чйс розкопок стародавньої столиці Ассирії — Ніневії, що містила­ся на лівому березі Тигру. Сенсаційність результатів розкопок полягала у тому, що на одному місці було виявлено понад 22000 глиняних табличок, вкритих дрібно помереженими клинописними знаками. Час їхнього виготовлення — ІХ-УІІ століття до н. е.

Бібліотека ця справді неповторна не лише за кількістю збережених до наших днів глиняних сто­рінок, а й за тематикою. Вона мала свій каталог. Розшифровані вченими тексти стосуються наукової, релігійної, медичної, мистецької, міфологічної тема­тики. Значна кількість пластин містить своєрідні рецепти лікування від хвороб, взірці тогочасного фольклору ассирійців. На кількох сотнях сторінок зафіксований словник шумерської мови, яка вже на той час була мертвою. Збереглася і хроніка ве­ликих справ Ашшурбанапала, написана, очевидно, ним самим.

Рівно нарізані пластини (їхня величина — 22x33 см і товщина 2-2,4 см) зберігалися у спе­ціально виготовлених дерев'яних ящиках-скринях. Така книжкова «оправа» згоріла під час пожежі царського палацу, але глиняні таблички-сторінки збереглися. Ця пам'ятка зберігається у Паризькому національному музеї — Луврі.

  1. Згодом (III ст. до н. е.), переконавшись у не­надійності глини, творці книг дедалі активніше по­чали використовувати папірус. Папірус (у перекладі з єгипетської означає дослівно «річкове дерево») — це тростинова рослина, товщиною від десяти сан­тиметрів, якої достатньо росло вздовж берегів по­вноводного Нілу. Процес виготовлення папірусних аркушів довготривалий. Цей матеріал був кольору світло-сірого піску.

Виробництво і використання папірусу для створення різноманітних текстів тривало аж до XII ст. н. е., поки його остаточно не витіснив де­шевший та ефективніший спосіб виготовлення зви­чайного паперу.

      Цікаво, що ідеєю вивчення досвіду стародав­ніх єгиптян з виготовлення довговічного папірусу дуже зацікавився у 60-х роках минулого століття єгипетський учений Хасан Рогаб. На берегах Ні­лу він створив оригінальну плантацію і побудував у Каїрі спеціальну фабрику для виготовлення папі­русу за стародавніми рецептами. Цей знаменитий папірусолог заснував єдиний у світі інститут па­пірусу та почав поставляти на перенасичений па­перовий ринок світу перші партії цього давнього книжкового матеріалу. На ньому вручну виготовля­ють картини, в основі яких — стародавні єгипетські сюжети. Охочих придбати такі мистецькі витвори не зменшується.

  1. Напередодні винайдення паперу у книготвор- чій справі тривалий час панувала ера пергаменту (з II ст. до н. е.). Пергамент робили зі спеціально вичинених шкір тварин (овець, кіз, ослів, телят, свиней), які розрізували рівними прямокутними шматками і скріплювали вздовж складеними навпіл сторінками-частинами або скручували у вигляді су­воїв і використовували для написання текстів. Тек­сти й малюнки-на пергаменті були кращої якості, до того ж, з обох боків. Ще одна перевага такого матеріалу — його довговічність.

В історії давньої книги можна зустріти чимало сюжетів, коли переписувачі використовували для створення нових книг вже вживані пергаментні зшитки. Для цього вони ретельно змивали попе­редні тексти, нерідко писані іншими мовами, і піс­ля просушування творили на таких сторінках нові книги. Це був дорогий спосіб виготовлення книг, тому й ціна на них була значно вищою. Свою на­зву пергамент отримав від середньоазійського міста ІІергам (нині Бергам у Туреччині), де він був ви­найдений і вперше застосований. Після широкого впровадження паперу пергамент почали застосову­вати для оправи книжок.

У Китаї найпоширенішими були в'язанки бамбукових чи дерев'яних дощечок, скріплених шкіряним шнурком у верхній частині через спеці­альні отвори. На них писали спеціальним чорним паком, виготовленим із соку деревини і нанесеним на гострі кінцівки дерев'яних паличок. Одну з таких бамбукових в'язанок-книг, час створення якої при­падає на перше століття н. е„ віднайдено в Китаї зовсім недавно — у 60-х роках XX століття. На ній увічнені філософські твори видатного китайського історика Сим Цяня.

Історія зберегла писані вимоги давньоєврейських талмудистів, які вони виробили на віки для тих, хто братиметься за створення рукописних книг, що здебільшого стосувалися текстів Священного Пи­сання. То була ціла система вимог і правил, яких мав свято дотримуватися кожен, кому доручалася ця відповідальна справа. Ці правила були написа­ні понад тисячу років тому. Текст їх зберігається поряд із сувоями з дна Мертвого моря в одному з найголовніших залів музею Книжкове Святилище в Єрусалимі.

«1. Синагогальний згорток повинен бути написа­ний на шкірах чистих тварин.

  1. На кожному шматку пергаменту має знаходи­тись певна кількість стовпчиків, постійна по всього рукопису.
  2. Довжина кожного стовпчика не повинна бути меншою 48 і більшою 60 рядків. Кожний рядок повинен мати 30 букв.
  3. Всі слова в рукописі мають розміщуватися по лінійці, і якщо три слова написані нерівно, то рукопис вважається непридатним.
  4. Чорнило має бути лише чорним, а не червоним, зеленим чи якогось іншого кольору і виготов­леним згідно з певним рецептом.
  5. Переписувач не повинен ані найменшою мірою відходити від оригіналу.
  6. Жодного слова, жодної літери, навіть йоти не­можна писати по пам'яті без того, щоб не ди­витися на рукопис оригіналу.
  7. Між будь-якими двома приголосними має за­лишатися пробіл, рівний товщині волосинки або нитки.
  8. Між будь-якими двома абзацами має залиша­тися пробіл шириною в дев'ять приголосних. А між книгами — шириною в три рядки.

10. Переписувач повинен працювати лише в тради­ційному єврейському одязі, вимивши своє тіло. Не починати писати імені Бога, не вмокнувши щойно перо в чорнило (...)

11. Якщо цар звернеться до нього, коли він пише ім'я Боже, писар не повинен звертати на нього жодної уваги.



Як підготувати людину до життя в інформаційному суспільстві: комп’ютерні технології на уроках української мови і літератури

Входження інформаційно-комунікативних технологій у всі сфери діяльності людини й суспільства стає визначальним джерелом їхнього об'єктивного розвитку. Такий процес називається інформатизацією суспільства, а сааме суспільство набуває ознак інформаційного.

Підготувати людину до активної й плідної життєдіяльності з інформаційному суспільстві — одне з головних завдань сучасного етапу модернізації системи освіти. І виконати його неможливо без формування інформаційної культури учнів, модернізації змісту й технологій навчання, які відповідатимуть сучасним освітнім пріоритетам, диференціації навчально-виховного процесу для найповнішого розвитку здібностей особистості, задоволення потреб, розкриття її творчого потенціалу.

Основними перевагами використання комп'ютерних технологій у навчальному процесі є:

  • сприяння індивідуалізації навчання, підвищення мотивації навчальної діяльності, активізація процесу формування рефлексії власної діяльності;
  • вибір індивідуального темпу навчання та методики подання навчального матеріалу;
  • відсутність негативної оцінки власної діяльності, формування в учнів позитивного ставлення до навчання;
  • надання можливості активніше залучати учнів до творчої роботи;
  • підвищення ефективності самостійної роботи учнів;
  • розширення форм подання навчальної інформації (звук, відео тощо);
  • полегшення вивчення навчального матеріалу (при цьому засвоєнні учнем знання залишаються в його памяті значно довше й у подальшій практичній роботі скоріше оновлюються).

Ефективність застосування комп'ютерних технологій значною мірою залежить від рівня педагогічної майстерності вчителя, спеціально підготовленого для роботи з цією технологією, якості навчального матеріалу, ретельно відібраного й методично забезпеченого.

Адже основна мета вчителя сьогодні — не стільки навчити учня, скільки
иггися працювати з ним, уводячи дітей у світ системних ускладнених завдань, що охоплюють досить широке поле інформації.

Мета уроків української мови та літератури полягає не в тому, щоб наздогнати такий мінливий комп'ютерний світ, а в тому, щоб виховати в учнів інформаційну культуру, забезпечити той рівень комп'ютерної й мовної грамотності, з яким їм буде легко рухатися вперед, обираючи напрямок відповідно до свого виду діяльності.

На жаль, мультимедійних програм із української мови та літератури МОН
країни не розроблено, проте використання комп'ютера на уроках можливе при:

  1. оцінюванні знань і умінь учнів;
  2. редагуванні тексту;
  3. створенні мультимедійних презентацій;
  4. для контролю знань, умінь і навичок учнів за допомогою комп’ютерних тестів.

Чудовим дидактичним засобом активізації пізнавальної й творчої діяльності, розвитку креативності й водночас формування певних рис особистості є метод проектів. Він дає змогу здобути необхідні знання й навички в синтезованому вигляді, що дуже важливо для особистості. Адже дитина вчиться й розвивається в процесі власної діяльності. А найважливіше, що проект навчає спілкуватися:

  1. розповідати про свій задум, ідею;
  2. компетентно доводити її доцільність;
  3. знаходити потрібну інформацію;
  4. спокійно, толерантно вислухати заперечення, протилежну думку, вести діалог;
  5. реалізувати здатність до творчості.

            Особливо вдало проходять уроки-презентації проектів із комп’ютерними презентаціями.

Отже, широке використання комп’ютерних засобів навчання на уроках української мови та літератури сприяє підвищенню пізнавального інтересу, творчої активності учнів, дає змогу здійснювати особистісний підхід до учнів та поетапне засвоєння знань, умінь і навичок. Крім того, комп’ютерні технології надають широкі можливості для виявлення індивідуальних здібностей учнів та їхніх потреб у творчій самореалізації. Діти залучаються до навчального процесу як активні учасники.

Це – цікаво! Це – престижно! Це – творчо! Це – перспективно!



Мова — найважливіший винахід людства або найцінніший дар природи

Саме вона є одним з факторів, що визначають людину саме як особис­тість, а не лише біологічний вид. При цьому на неї покладені такі функції, як засіб комунікативної по­ведінки, що сприяє узгодженості у поведінці людей, і втілення культурно-історичного досвіду, унікальне надбання народу кожної країни.

Постає питання. Який товар користується най­більшим попитом? Якщо заглибитись в історію, можна назвати багато речей, починаючи з їжі, зо­лота й закінчуючи нафтою, або навіть і водою. Але все одно це не те. Найголовнішим товаром в світі була і залишається інформація. Той, хто володіє інформацією, володіє світом.

Саме для збереження й передачі інформації існує мова. Ці дві системи постійно співпрацю­ють одна з одною. Інформація є прямою реалі­зацією мовленнєвих процесів, а мова в той же час формує нові ознаки саме завдяки накопи­ченню й застосуванню інформації. Цей коло- обіг можна простежити, починаючи з первісної доби, коли людина здобувала певний досвід й повинна була передати його нащадкам.

Тому виживання й розвиток людства пов'язаний саме з двома цими поняттями. І недооцінювати 'їх можливості — значить повернути колесо часу до своїх тваринних витоків (такі приклади також ма­ють місце). У наш час саме інформаційні технології, 'їх поширення визначають не тільки розвиток окре­мих країн, але й навіть регіонів, що давно визнав весь світ.

Тому поняття державної мови виступає по­тужним соціально-політичним фактором. Незна­ння громадянами мови країни, у якій вони живуть (якщо такі випадки поширені) є дестабілізуючим фактором, без якого не існують такі поняття, як громадянська ідентичність, культурна цілісність. Державна мова формує комплекс соціальних почут­тів, що включають у себе солідарність, патріотизм. Врешті-решт, це питання національної безпеки. Державна мова — це обличчя держави, Ті символ, такий самий, як і прапор, герб, гімн.

Саме з проблемою державної мови неодноразо­во довелося стикатися нашій країні. Це ж стосуєть­ся невизначеності української мови щодо громадян країни.

З надбанням незалежності проблема співісну­вання мов в Україні тільки зросла, і, як бачимо за майже вісімнадцять років існування нашої «суве­ренної демократичної» держави, жодного прогресу у її розв'язанні не спостерігається.

2006 року Національною комісією зі зміцнен­ня демократії та утвердження верховенства права був затверджений документ щодо державної мов­ної політики в Україні. Здавалося, це перший крок у справжньому розв'язанні проблеми, але, ознайо­мившись з ним детальніше, можна переконатись, що тема української мови стала пріоритетом не стільки об'єднання українців в єдину націю, скіль­ки піар-акцією різних політичних сил. Тим самим дійсні інтереси народу відійшли не те що на дру­гий план, а були взагалі не враховані. Більше то­го, даний документ містить у собі значну кількість суперечностей і навіть прототипи ідей націоналіс­тичних рухів фашистської Германії, завдяки яким Гітлер свого часу отримав повноцінну владу над всією країною.

Особливим чином це відображається у позиції правлячої політичної сили щодо російської мови, яка зараз зазнає значного тиску, що часом дося­гає відкритої дискримінації. Тобто зараз ми має­мо ситуацію, яка є точною копією подій, яких ми намагались знову не допустити. Прикриваючись яскравими словами типу «демократія», «єдність нації», «братерство», нині відбувається узурпація самосвідомості громадян, а особливо молодого по­коління. Питання російської мови тут виступає де­структивним фактором, руйнуючи вікові традиції єдності слов'янських народів.

     Основним доводом тих, хто виступає проти іс­нування російської мови на території України, є ідея сформульована як «Україна — українцям!», тобто ці люди виступають проти так званої «історичної несправедливості», виголошуючи, що соборність України буде досягнута тільки шляхом «єдиної фор­мації». Але згадаймо приклад багатьох інших країн світу, які мають декілька державних мов (Канада, країни Південної Америки, ПАР), у багатьох інших країнах світу багато недержавних мов затверджені регіонально. Так, їх історія також була складною та неоднозначною, але вони змогли знайти компроміс, який задовольнив би потреби населення цих країн та дозволив би розв'язати більш вагомі проблеми соціального та економічного характеру. Існування мовної проблеми, на нашу думку, є результатом кризи влади, яка не спроможна виконувати свої обов'язки.

Виходячи з нинішньої політичної ситуації в країні, можна сказати, що дане питання все ж знайде своє рішення, але як саме і які наслідки ми отримаємо — невідомо. Але слід зазначити, що українська мова заслуговує на те, щоб її гідністю й красою не спекулювали під час гонитви за при­марним шансом отримати владу. Тому прогресивні сили повинні виступати за діалог, за право вибору кожного громадянина, не примусити, а запропону­вати.

До того ж гірко й визнавати факт існування цієї невизначеності. Це багато про що свідчить, не тільки в плані керування країною, але й плані іс­нування українців як нації. Тому кожному робити вибір треба самостійно.

На даному етапі розвитку інформаційних тех­нологій вплив української мови в них навіть на державному рівні незначний. Це пов'язано з тим, що у процесі свого розвитку була втрачена ініціа­тива й, як наслідок, Україна залишилася без свого національного продукту (на що також вплинула відсутність інвестицій). З часом інвестиційна ба­за з'явилась, але замість розробки повноцінних самостійних проектів державного значення від­булась лише адаптація вже готового іншомовного продукту, що було пов'язано лише зі зростанням ринку збуту.

На сьогоднішній день ця тенденція збереглась, але й з'явились перші спроби створення власного продукту. Він пов'язаний із соціальними мережами, але це лише перший крок. Для застосування в ін­ших сферах ІТ так само потрібні кваліфіковані ка­дри, з відповідним знанням саме української мови й замовлення повинні мати державний характер. До того ж стимулювання приватних структур до його використання також мали б відіграти певну роль.

Однак існують деякі перешкоди.

Незважаючи на стрімке зростання термінологіч­ної бази, поповнення лексики неологізмами, сфера їх дійсного застосування ще доволі вузька у своїй спеціалізації, що призводить до залучення у сферу використання іншомовних ресурсів. Це не може не впливати на інтегрування української професійної мови в іншомовні системи, позбавляючи її власного змісту та насиченості за можливої наявності укра­їнських еквівалентів або слів власного походження. У деяких випадках це доволі важко зробити, але загалом мова потребує внутрішніх ресурсів.

Аналізуючи сучасні тенденції розвитку мови, не можна не виділити зміни, які відбуваються в її лексичному складі, особливо у стилістиці усного і писемного мовлення. Це так звані «сленги» або «арго». Це можна пояснити тим, що сьогодні ан­глійська мова домінує серед інших мов і сленг ви­користовують майже всі люди планети.

З одного боку, це явище негативне, оскільки «засмічує» літературну мову. Мова стає грубою  та не зовсім зрозумілою.

Серед молоді дедалі частіше використовуєть ся комп'ютерний сленг. Наведу деякі приклади з цього сленгу із коротким тлумаченням:

Вінт — жорсткий диск.

Вінда — операційна система Windows.

Геймер — гравець.

Глюкати — працювати з помилками.

Домен — ім'я комп'ютера або мережі в Інтернет

Клава — клавіатура.

Зависнути — припинити відповідати на команди.

Квакати — грати у комп'ютерну гру.

Мама — материнська плата.

Монік — монітор.

Перекачати, злити — переписати інформаг

Постінг — стаття, надіслана в мережу.

Системник — системний блок.

Чайник — нічого не розуміє у комп'ютерах.

Юзер — користувач.

Таким чином, сфера вживання комп'ютер термінів часто обмежується лише застосуван сленгу. Це, у свою чергу, обумовлено недоста розвитком комп'ютерних технологій в Україні, током кваліфікованих спеціалістів або, навпак залученням іноземного продукту, який має білі пріоритет, ніж вітчизняний еквівалент.

1993 року Україна увійшла до всесвітньої теми Інтернет й отримала власний домен  і на  сьогоднішній час вплив Інтернету не можна охопити, тому не можна зазначити і його вплив на розвиток української мови, а особливо — її застосування.

Та повернімось до теми Інтернету. Ще одним негативним фактом його впливу на українську мо­ву взагалі є факт існування суржику в сучасному мережевому жаргоні.

У багатьох україномовних форумах і блогах в мережі вживаються різноманітні форми суржи­ку, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими лі­терами, нецензурна лексика й інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції викорис­тання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику

      Навмисно демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону й нехтування офіційни­ми нормами правопису (свого роду «штучна диглосія») підкреслює особливий неформаль­ний характер віртуального мережевого спілку­вання, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з лис­туванням чи спілкуванням у реальному жит­ті, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.

Ефект, спричинений таким явищем, значно впливає на психологічні й розумові здібності лю­дини як деградуючий фактор, особливою негатив­ною стороною якого є поступове нормування слів- паразитів у повсякденному спілкуванні, що до того ж порушує істинну красу української мови. Крім того, ще одним ефектом є ефект звикання, що ви­являється у перенесенні з віртуального вживання ненормованої лексики у побут, що також виступає негативним фактором.

Так, Інтернет відкрив надзвичайні можливос­ті у спілкуванні й отриманні інформації для кож­ної людини, але натомість ми отримали цілу низ­ку :проблем, які мають державний пріоритет. Він пов'язаний з формуванням образу, нетиповим для повноцінної особистості. Зникають межі мовних структур, мовленнєва етика, етика побутова. Фор­муються інші стереотипи поведінки, що обумовлен- ні віртуальним соціумом.

Причому, коли зникає підключення до мережі, вони залишаються. Людина — істота, що потребує постійного контролю, навіть від самої себе.   У комп­лексі з іншими чинниками, що спостерігаються у соціумі, наслідки будуть непередбачувані. І на­вряд чи тоді це будуть проблеми мовленнєвої ети­ки і застосування мови в професійній сфері. Тому роль справжнього спеціаліста, особливо у засобах інформаційних технологій,— надання повноцінного продукту, що відповідатиме не тільки державним стандартам, але й нормам людської моралі. Велику роль при цьому відіграє словник фахівця, з яким ви можете ознайомитися в додатку.

Можливо, єдино правильним способом ви­рішення проблеми української мови в суспільстві є повний перегляд політичною владою країни свого ставлення до цього питання. Необхідно застосувати метод заохочення до вживання української мови шляхом впровадження дієвих державних програм, які б в доступній до пересічного громадянина фор­мі роз'яснювали значення мови в житті країни, до­помагали б підвищувати свої знання з мови як са­мостійно, так і за допомогою загальноосвітніх, по­зашкільних організацій для молоді та спеціальних установ для дорослого населення країни (це допо­може підвищити духовну, політичну та інші сфери життя країни та її громадян). Доцільно повністю відмовитись від експансивних віянь у впровадже­ні української мови. Потрібно остаточно розв'язати питання мов національних меншин, а особливо ро­сійської мови з позиції народної думки. До того ж знання декількох мов має значний вплив на осо­бистий розвиток людини, тим більше, що досконале знання обох мов повинно стати у цьому випадку запорукою міцних політичних етнічних зв'язків як в Україні, так і поза її межами, що, у свою чергу, впливає на статус країни у світі. Обов'язковою умо­вою є впровадження справжнього якісного інфор­маційного продукту з однаковим рівнем доступу до нього усіх верств населення країни (отримавши конкурентоспроможний продукт, Україна матиме економічне підґрунтя для заохочення до викорис­тання населенням української мови не тільки у сфе­рі діловодства та державному рівні, але й у побуті). Необхідні державні дотації у розвиток та вивчення української мови на засадах неупередженої думки та повного політичного невтручання у наукову сферу (хоча ця ідея є утопічною, вона повинна окреслити позитивну тенденцію у загальний розвиток країни, допускаючи лише контроль держави за керуванням загального напрямку цього процесу).

До того ж слід зазначити й загальні соціально- економічні програми, спрямовані на покращення благополуччя нації. Ця позиція є умотивованою з боку психологічного сприйняття людини й під­тверджена багатьма науковцями.





Доповідь

"Технології мовленнєвого розвитку школярів"

Модель механізму продуктивної мовленнєвої діяльності:

   Мотив+ мета+ умови мовленнєвої діяльності (зовнішні і внутрішні)+ мовленнєва діяльність (послідовні дії; етапи (орієнтування, планування, реалізація, контроль)+ висловлювання (зміст, форма).

   Відповідно до цієї моделі мовленнєва діяльність зумовлюється пов’язаними між собою метою й мотивом мовлення, а також залежить від певних умов – ситуативних, які задаються в дидактичному тексті чи створюються вчителем нам уроці, і внутрішньоособистісних.

    Крім цього у навчальному процесі важливо брати до уваги структуру мовленнєвої діяльності, яка, за висновками психологів, має такі етапи: орієнтування, планування ( внутрішнє програмування), реалізація, контроль.

    Спрямування навчальних технологій на забезпечення умов для усвідомлення учнями механізму мовленнєвої діяльності дасть змогу правильно сприймати чи продукувати власне висловлювання (текст).

    Розробляючи технології, слід пам’ятати, що найважливіша ознака будь-якої технології – системність взаємопов’язаних компонентів, тобто завдань, змісту, методів і форм навчання та результатів, які при цьому досягаються.

    Розвиток різних видів мовленнєвої діяльності має відбуватись у зв’язку з активним формуванням системи мовленнєвих прийомів. Відповідно виникає потреба добирати комплекс методів і засобів навчання з урахуванням структури психічних процесів школярів.

    Отже, ефективність навчальної технології великою мірою визначається методами, які входять до її складу, та формами, у яких вони виражаються. Розгляньмо це на конкретних випадках технологій, що ґрунтуються на принципах активності, розвивальності і творчості. У них  домінують методи проблемно-пошукового, аналітичного і творчого характеру. 

    Встановлення взаємозв’язку навчання мови і розвитку мовлення, як один з провідних напрямів рідномовної освіти, передбачає формування мовленнєвої компетенції учнів, тобто таких особистісних утворень, що охоплюють: знання базових мовленнєвих понять; здатність до мовленнєвої творчості;уміння планувати майбутнє висловлювання, реалізовувати задум у процесі продуктивної мовленнєвої діяльності; здатність до асоціативної мовленнєво-мислительної діяльності; гнучке вміння використовувати мовні засоби залежно від типу, стилю мовлення; вимогливість до свого мовлення, особисту відповідальність за власну мовленнєву поведінку; навички самоконтролю результатів мовленнєвої діяльності та ін.

    На жаль, рівень мовленнєвих навичок учнів, їхньої культури мовлення не відповідає сучасним вимогам. Одна з причин цього полягає в тому, що вчителі часто перебільшують роль формально-граматичного підходу до навчання мови і надають перевагу окремим методам навчання (тестам, диктантам, граматичному розбору), не враховуючи можливості застосування системи методів і технологій формування мовно-мовленнєвих компетенцій.

   Спробуємо обґрунтувати й запропонували ефективні внутрішньо предметні технології навчання української мови, спрямовані на розвиток різних видів мовленнєвої діяльності школярів, розкрити взаємозв’язок форм, методів і засобів як складників дидактичних технологій мовленнєвого розвитку учнів.

Психологи довели, що знання граматичних законів ще не є запорукою успішного оволодіння рідною мовою, адже дитина дошкільного віку оволодіває мовою в мовленні, хоча не знає граматики. Дитина опановує рідну мову через наслідування, і лише у шкільному курсі мови відповідні операції стають передметом актуального усвідомлення, явища рідної мови узагальнюються і сприймаються в системі, а вже потім ці операції стають предметом свідомого контролю. Виходячи з цього, О.Леонтьєв звертає увагу на такі важливі для розроблення стратегії мовленнєвого розвитку аспекти: додержання принципу свідомості в рамках мовної освіти з метою розвитку мовленнєвих навичок; реалізація ідеї функціональної граматики, що передбачає навчання мови з

погляду способу вираження змісту;  диференційоване навчання у зв’язку з різними функціями і видами мовлення.

    З огляду на психолінгвістичні засади мовної освіти вчитель-словесник має врахувати механізм мовленнєвої діяльності і спиратися на нього під час добору технологій мовленнєвого розвитку школярів. 



 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту
  • Сайт Бірківської ЗОШ І-ІІІ ст.